Рекомендовано DPA:

Крива липа

Русскоє полє..

Листопад, 2019

Не сравнятся с тобой ни леса, ни моря.
Ты со мной, моё поле, студит ветер висок…
Третий день без воды – пить хотят верблюды,
Здравствуй, русское поле, я твой тонкий янилох…

Не звертаючи ніякої уваги на тепле травневе сонце, на свіжий вітерець, що дув з-за паркану виправної колонії №80 – на душах посполитих було тривожно та невесело. Брудним подвір’ям «центрального рудоремонтного заводу», хто п’яний, а хто все ще з бодуна бродили янілохи. Радянський союз тлів і розлізався по швах. Янілохи бродили сумні та невеселі..

Сумний та невеселий сидів атєц Сєвоха на лавці під липою і писав отчьот голові обкому партії. План знову праїбалі, норми ремонту руди знову праїбалі, нову німецьку високотехнологічну токарну лінію праї… А нє – лінію запоролі…
Але план то таке. Сумно та тривожно було за комунізм, за алую звізду плєнітєльного счастья, що ніяк не хотіла ні восходіть, ні заніматься… Тобто за майбутнє було тривожно..
Планчику би зараз якого – глянувши на пачку «Біломорканалу», подумав атєц Сєвоха, сумно та невесело..

Сумний та невеселий сидів дєдушко Сєвоха на призьбі і строчив донос в контору. Донос був на співробітника тієї ж контори Янкеля Янєлоха. Три дні назад, дєдушко написав донос товаріщу Янєлоху на сусіда – шахтьор, а слухає «Голос Америки» сука… Так, як сусід голос слухати не перестав, то тепер дєдушко писав донос начальству на вышеозначенного Янкеля.. – Але ж відмажеться падла, все йде коту під хвіст – невесело думав дєдушко, каліграфічно вимальовуючи чергового параграфа..

Сумна та невесела сиділа бабушко Янєлох в кущах біля веранди. ЇЇ крило вже з самого ранку. З самого ранку, бабушко потужно марила комунізмом. Бабушко мріяла, щоб них все було. Як в американців. А в американців щоб не було. Взагалі нічого щоб не було. Най би бродили по Арканзасу брудні і зателепані..
А в них щоб було. В них – це в Янєлохів. В Янєлохів щоб було. А решта янілохів, хто п’яний, а хто ще з бодуна, нехай займаються своїми справами – ібо нєхуй..
А ще бабушко дуже хотіла пепсіколи. Що то таке вона не знала, але про всяк випадок гукнула:
– Сємйон Івановіч, у нас пепсіколи нєту часом? А то піздєц как піть хочєтся... Не почувши відповіді, стиха заспівала на гуцульську манеру, якоїсь невідомої їй досі пісні: …яйці, яйці – ми америка-а-а-нці… Журливо так – з тугою в голосі..

Радянський союз тлів і розлізався по швах. Нам років по сімнадцять. Сидимо на лавці біля пивбару і п’ємо нерозбавлене водою пиво. Тобто тоді, апріорі, не бувало нерозбавленого водою пива, але шляхта мала свої методи..
Тепле травневе сонце смалило в наші задоволені фейси. Пейси (справжні) були лише в одного з нашої компанії, але нас це не дратувало. Гарік сидів собі, надпивав холодне пиво і бринькаючи тихенько на, щойно подарованому Веронікою банджо, наспівував щось про знайому, яка живе на Бессарабці..
Звідкілясь звучить інша пісня. З-за рогу будинку виходять двоє янілохів. Обидва – «в гівно». Чіпляються до перехожих, орут шота из пугачёвой, – прям вікінги на останньому параді.. Скрегіт заржавілих гальмівних колодок, біля вікінгів зупиняється мінтовской пєпєлац – Уаз469. Одного янілоха скрутили і в’яжуть, інший відбіг метрів на сорок. Поки біг згадав, що він поки що вікінг, а тому сміливо зупинився, розвернувся і кричить:
Петро, бый го в морду..
Мінти упакували і його.
Потім грізно глянули на наші задоволені виставою фейси, Один сказав: «жидьониш, ти мнє ісчо поіграєшь, сука» – сіли в свій агрегат і погуділи в сторону РОВД.

Знову тиша.. нудьга.. совок.. той, що тліє та розповзається по швах..

…………………………

Янілохи, вам цього бракує? У вас за цим ностальгія? Ви хочете назад туди? Стоячи в лічених метрах від Цивілізації..? Ви впевнені?

 


Ещё день без воды и помрут верблюды…
– Здравствуй, русское поле!
– Здравствуй, сладкий янилох…

……………………………………………….

Лінки в тему:

Початок тут – Люблю зладєя..
Фрагмент малюнка взяв тут:

 

Rating: 5.0/5. From 1 vote.
Please wait...

We accept payments from all over the world Відхилити