Free Area / PROSE

English version

People who watch TV, will be always monitored by people, who read the books..

MUSTREAD:

Тут зібрано твори письменників, про існування яких варто знати..

Шо хочеш..

Вільям Сідні Портер.

– Ти звинувачуєш мене, малий гівнюк? – скипів халіф.

І отримав від Джеймса заявлений короткий лівий.. Старий Том схопив того за комір і тричі лупнув; чистильщик капелюхів пішов в клінч і вони перевернули два книжкові стелажі. Надійшовший полісмен відвів їх обох до найближчого постерунку…

читати більше

BLEST BE THE BRIDE або ПЕРСИК..

William Sydney Porter.

Він і очолив цей
масований прорив, розраховуючи на чисельну перевагу, але побачивши
Малого, його дії прийняли персональний характер. Будучи у надважкій вазі, він з радістю накинувся на свого легшого ворога і вони, зчепившись, покотились вниз сходами. Лише приземлившись вони розчепилися і Малий зміг застосувати деякі зі своїх професійних тактик, які були даремні в збуджених обіймах 200-фунтового спортивного джентльмена, що саме втрачав майна на двадцять тисяч доларів.

читати більше

Як переховувався Чорний Білл..

William Sydney Porter.

В основному Техас – відповів перший – щось мені було занадто холодно на Алясці, то я знайшов своє тепло в Техасі. Розповім тобі один гарячий епізод, крізь який я там пройшов..

читати більше

Intermezzo

Михайло Коцюбинський

Лишилось тільки ще спакуватись.. Се було одно з тих незчисленних «треба», які мене так утомили і не давали спати. Дарма, чи те «треба» мале, чи велике..

читати більше

Дороги, які ми обираємо

Вільям Сідні Портер

Боб Тідбол, “Акула” Додсон та індіанець-метис з племені Кріків на ім’я Джон Великий Пес, вилізли на локомотив і показали машиністові три круглі отвори на кінцях стволів..

читати більше

Recommended :

Top 10 :

  1. Сила жінки…
    Rating: 5.0/5. From 4 votes.
  2. ОлігархЪ…
    Rating: 5.0/5. From 4 votes.
  3. Мафія завзятих ідіотів..
    Rating: 5.0/5. From 4 votes.
  4. Консультант..
    Rating: 5.0/5. From 4 votes.
  5. At Last – Who is John Galt?
    Rating: 5.0/5. From 3 votes.
  6. Нехай тут полежить /18+/
    Rating: 5.0/5. From 3 votes.
  7. Юшченко – ні..
    Rating: 5.0/5. From 3 votes.
  8. Всё очень просто..
    Rating: 5.0/5. From 3 votes.
  9. The Muppet Show на Прямому..
    Rating: 5.0/5. From 3 votes.
  10. Когда мы вернёмся с войны..
    Rating: 5.0/5. From 3 votes.

Пропозиція Дня:

Hippie.. by Mike Novosad

До Вашої уваги книга Майка Новосада:

Веселые и грустные
воспоминания из прошлого,
или как становятся Hippy…

 

Sent a telegram today
Tomorrow you’ll be on your way…

 

Life is about the people you meet…

 

            Был у меня товарищ Винтя… Он интересно пил вино. Как-то во дворике церкви, что за польской школой, в начале Зеленой, сидели мы с ним на бровке (поребрик – для масковского камуняки Ивана Александрова). Я, как молодой, выпил своих “полбанки” (я уже умел с горла лупнуть ровно половину – я был модный ))…) и передал ему, как старшему, со всем уважением. У него процесс занимал три этапа, они имели общее название – Кинаупапея –  и каждый этап анонсировался.  Оглавление – сливалось чуть-чуть за тех, кто не с нами; Введение – бутылка раскручивалась в руке для придачи центробежной силы; Часть первая – тут был интересный момент – кадык уходил вниз и половина от 0,75 просто вливалась вовнутрь, после чего кадык становился на место. Happy end…

Театр. Майк Новосад.

До Вашої уваги:

Театр…
або веселі, та не дуже                                                                                       спогади з минулого…

Такий дубак надворі, що
бодай його шляк трафив…
Конфуцій. 555  до н.е.

Life is about the people you meet…

 

Слова..

Мишко, а твій тато комуняка.. і мій тато сказав, що скоро всіх комуністів будуть вішати..

Такими словами зустрів Майкла театр.

Цей текст з вистави “Зухвалець”, за Шолоховим, був першим, що я почув, відхиливши трохи задні, праві двері в глядацький зал. Актриса-травесті Олеся, говорила ці слова настільки органічно і переконливо, що я подумав: о, та мені тут нудно не буде..

Нудно, дійсно, не було аж ні разу ))..

 

Вперше..

Завжди щось в житті відбувається вперше. Вперше до цього театру я потрапив ще навчаючись у школі. Навіть виставу пам’ятаю – “Гавроші Брестської фортеці”. Власне, саму виставу я майже не бачив. Ми з Довгим та двома дівчинками знайли собі затишне місце  /міні фойє, зліва на другому поверсі, якщо лицем до сцени/. У нас були сигарети, деякі теми до обговорення – тобто все, що спонукало школоту романтично усамітнитися.. Але щось мене там, таки видно, торкнуло..

 

Я вже писав у попередній книзі*, що часто міняю, як локації,

так і компанії – хто може всидіти на місці, той не я)).

На той момент, то була площадка у дворі кінотеатру “Піонер”. І ось, once upon a time*, проходячи повз театр, побачив відкриту вакансію.. “А чому, власне, ні?.” – подумалось мені..

 

Тусовку “під Піонером” тримав Рома. Авторитетний жулік,

професійний шпілєвой, він любив про себе казати : “.. три побега, восемь ходок, сам себя теперь боюсь”..

Говорив він швидко, дуже багато – я випадав в осад, коли він розмовляв на тарабарській мові. Виглядало це так – не зупиняючись, з інтонаціями, з виразом обличчя – нескінченний потік неіснуючих слів. “Слова” повторювалися рідко, композиційно оправдано і складалося враження, що людина дійсно говорить живою мовою. Рома казав: “в житті не раз знадобилося прикинутись таджиком з гірського аулу, котрий не розуміє російської”..

 

Що могло поєднати несумісне – хіппі з людиною, у котрої за плечима авторитет зароблений в тюрмі?. Нонкомформізм і підсвідоме прагнення до Абсолютної Свободи.. Він не любив владу і я не любив владу.. Є такий вираз – “бути на одній хвилі” /частота 432 Hz))/**.

Очі Вовка.. вони вловлюють погляд собі подібних.. Комуністи таких як ми знищували..

 

Коли я заявив, що збираюсь в театрі попрацювати, пацани підняли хай: “ти собі гониш, театр це одні педіки”.. На що Рома сказав: “малий, не парся, це модно тільки серед артистів, а ти художник. В тебе пальці кишенькового або піаніста, але в душі ти художник – це видно”..

M&M, або Хроніки семи перпендикулярних ліній..

До вашої уваги книга Майка Новосада:

M&M або ХРОНІКИ СЕМИ ПЕРПЕНДИКУЛЯРНИХ ЛІНІЙ..

NOVEL
PHANTASMAGORIA
READ LONG WARNING

Із серії “Класика сучасної української літератури»…

 

CHAPTER FOUR

 

ВІКТОР…

Високий Ґетьман Віктор Андрійович, сиділи на поламаному чотириногому ослінчику і поважно-натужно медитували…

Перед його очима, періодично, то виринав, то потопав образ капітана Рубцова, у розхристаному адміральському білому кітелі, з пропущеною під погони портупеєю. Рубцов сідав навпроти і міряв Віктора поглядом, ляскаючи ремінцем портупеї по халяві чобота. Чоботи, натягнуті на голі ноги, виблискували напуцованою кірзою. Кітель був короткий і ледь діставав до широких “сімейних” трусів яскраво червоного кольору. Труси, з бавовняної тканини полотняного переплетення, сягали чуть вище колін. Попереду на трусах було зображення лєніна, а вздовж пояса йшов ще й обідок зі стильненьких серпів та молотів. Коричнева шкіряна портупея молодшого командира червоної армії, вільно звисала вздовж кітеля.

Незастебнутий білий кітель і веселенькі кумачеві труси з грайливим лєніном, йшли в дисонанс з порожнім поглядом осоловілих, прозорих очей Рубцова. Але йому було пох – капітан випив двісті горілки, затягнувся папіросою, зміряв Віктора пильним, підозрілим поглядом і, вкотре, розчинився в чорній кіптяві від блимаючого саморобного каганця…

Перед тим, як почати свої періодичні зникнення, капітан передав Вікторові запрошення, яке той потім загорнув у целофан і зашив в плавки.

– “Якщо будуть роздягати на допиті, то це буде крайній бастіон, зайва хвилька все обдумати… для прийняття остаточного рішення… чисто з практичного погляду…” – пояснив таке своє вирішення сам собі Віктор.

Напівтемний підвал без вікон, в якому Віктор перебував останні чотири місяці, освітлювавало лише мерехтіння, власноруч зробленого ним, каганця.

Каганця, вирізаного з жестяної банки з-під Pepsi, шматочка сала та зубочистки – пан ґетьман називав Свічадо. Свічадо було предметом надзвичайної гордості Віктора Андрійовича і стояло перед театральним потрійним дзеркалом, яке, в свою чергу, стояло на пристосованій під гримувальний столик, перевернутій бочці з-під латвійських шпротів.

Ще донедавна, перед тим як імігрувати в плавки, поруч з каганцем лежало «запрошення». Воно виглядало зовсім простеньким – червоним фломастером, від руки, напис: “агент номер 141”.

Але папір запрошення був не простим. Це була ксерокопія «Клятви Агента на Вірність». Зверху посередині стояв гриф – «Организація», нижче напис арамейською – “третій пріоритет секретності”, ще нижче – трохи тексту про те, що зобов’язується агент і його розуміння того, що з ним буде, якщо не відпрацює отримані гроші. Ще нижче стояв підпис Віктора Андрійовича.

Завершувала документ печатка – з мечами, циркулями та пентаграмою.

– “Казали мені дідо: не клянися бо то гріх… А… – одним гріхом більше, одним менше…” – знову все пояснив сам собі Віктор.

Отже Віктор сидів на поламаному чотириногому ослінчику і йому чулися голоси. Ослінчик стояв, якраз, навпроти бочки, а Віктор сидів на ньому і погойдуючись дивився на своє потрійне відображення у театральному трельяжі. Він продовжував вдумливо медитувати.

– “Осел… / ослінчик… / оси… / мед… / ослисько…” – крон ґетьман підвів, на хвилю, високі очі до закіптюженої стелі і продовживпан… / булава… / кінь…” – будував він еволюційний ланцюжок – “хвіст… / чешуя …” – і не зупиняючись, в своїй вже третю добу триваючій медитації:

Ірино, набери Петра.

Вітя!!!…

Ти як до Ґетьмана, шельмо?!!

Вікторе!!!

Все ще поза зоною? Від Андрійка – що чути?

Бачила вчора на Володимирському… в рядах де сало

І що він? Як? Кажи!

Розповідає бабушкам, що він вор в законі

От сучий порох… а навіщо?

Каже, що збере революційну молодь та захопить владу… а бабці його жаліють, та підгодовують потрохи… Кажуть щоб тільки кавказці не почули бо побють.

Він у мене хлопець запальний… Коня годувала?

Вітя!!! Який на хрєн кінь?! Немає в тебе ніякого коня!!!

Бабо, ти що здуріла?!! Як в мене може не бути коня!?? Сама розумієш, що плетеш?..

Вітя, знаєш що? Ідеш ти нахрєн.

Ірина підійшла до дверей, глянула на себе у шматок надщербленого дзеркала, що трималося на двох вкручених в одвірок шурупах, поправила волосся і ще раз подивилася на згорбленого чоловіка, що сидів насупившись на своє потрійне відображення у потемнілому дзеркалі. Відображення, в свою чергу, супилось йому назустріч…

Чоловік, не звертаючи на Ірину уваги, змінював вираз свого обличчя: «розумний… / чесний… / гарний… / сміливий …» Зупинившись на «полумянийта дуже гарний», розправив плечі, поправив невидимі манжети і додав до міміки ще й жестикуляцію рук…

Це була якась дуже важлива промова і виглядало на те, що невидима аудиторія була в шаленому захваті від того, що чула… Ірина повернулась і тихо вийшла…

На вулиці був теплий, милий ранок. Вниз по Андріївському вітерець гнав якийсь непотріб, а Ірина раптом фізично відчула, як з плечей надірвалась, а потім і відвалилася величезна каменюка. Вона перехрестилася на хрести Андріївської церкви, потім плюнула на фасад новозбудованого театру і пішла узвозом догори. Зупинившись на мить і очевидь прийнявши якесь рішення, впевнено посунула в бік офісу телеканалу “Новини. Один”.

Дуже важлива промова добігла свого логічного кінця, зустріч з членами Клубу Поважних Лідерів Східної Європи закінчилася підписом Дуже Важливого Універсала і Віктор повернувся в реал:

– “Що пішла? Най валит… остогидла вже…”

Віктор всівся зручніше, підпер скроні вказівними пальцями і почав розмірковувати вголос:

– “Як там казав капітан Рубцов?.. тре йти на Ґоа… там відшукати Сашу Чайку… то певне, той прокурорський їхній… Пароль “Пандора”… Встигну. От тільки грошей нема. Петро обіцяв двадцять чотири гривні позичити, а тепер не бере слухавку. Може набрати? Ні!!! Не ґетьманське це діло пахолкам дзвонити… І Ірина пішла… Але то таке… якось доберусь. Маю сопілку – буду грати на базарах, по дворах – українці люди добрі то пропасти не дадуть… Треба збиратися…”

Віктор заліз під ліжко, витягнув скручений старий килим, а з-поза нього, велику жовту валізу. Дістав з неї синю гумову грілку, відкрив кришку і натиснувши лизнув:

– “Трохи ґумою смердить, але справжній, акацієвий – те, що треба…”

Після грілки витяг два шматки сала, нарізані шаром товщиною в пару пальців.

– “Ззаду на пояс привяжу, якраз підійде – буде і незамітно, і для здоровя корисно, бо кажуть – що добре від радикуліту, якщо на голе тіло” – подумав Віктор і поклав сало на імпровізований столик.

– “Треба загримуватися, Бо казала Ірина, що НАБУ містом нишпорить. Мало того, що всі гроші забрали то ще й посадять до холєри. А ще казала, що вже другу чергу вязниці майбутнього завершують. Поки ще багатьох, з тих що половили, у Лукянівці тримають, але деякі вже у першій новій вязниці, а якийсь Розенфельд, там навіть за головного авторитета. Говорила, що в телевізорі показували… тюрма розкішна – окремі номери, душ, інтернет… Але не ґетьманське це діло по тюрмах ушиватися, нам світом правити” – закінчив свої роздуми Віктор і підвівся на ноги.

Потягнувшись руками вгору, як перед стрибком з трампліна, Віктор знову присів на ослінчика та почав нятягувати шкарпетки “Falke – кnee-high socks” бузкового кольору. Потім витяг з валізи целофановий пакет “Сєльпо”, а з нього сині в чорну клітинку штани “Alexander Amosu” з золотими ґудзиками на ширінці.

– “На найгірший випадок може й знадобитися” – подумав Віктор і ще хвилю подумавши, вийняв з-за шкла дзеркала три англійських булавки і пришпилив їх до лівої кишені штанів. Потому став навпроти дзеркала і побачивши свої худі, немічні ноги наморщив чоло, а потім оптимістично подумав:

– “Нічого, в дорозі підкачаю, та й сало, знову ж таки – сало своє, хочеш не хочеш, та дастьВсі тьолкі мої будутьа та най собі валит!

– “Бля сало!!!” – згадав Віктор і поліз шукати шовковий козацький пояс.

Не дійшовши до чемодана і гидливо глянувши на підлогу, а потім на свої шкарпетки з монгольського кашеміру, згадав, як колись карбував-нудив словами по складах, до своєї дружини, сусід в селі:

– “Корова сі всрала на порозі. Чом така брудна підлога? Курва мать засрана була!!!”…

Віктор згадав вираз обличчя сусідової дружини. Дебелої молодиці у вишитій широкій сорочці та у вінку з кольоровими стрічками. Згадав червоні чобітки, на її ногах і багатозначно посміхнувся. Потім одягнув штани і присівши на ослінчика почав натягувати на ноги кеди “Sperry” з гарним яскравим морським принтом та нековзаючою підошвою – “Razor Cut Wave Siping”.

Закінчивши з цим, він вийняв ще один пакет “Сєльпо”, а з нього барвисту косоворітку та чорного кашкета з пришпиленою трояндою.

– “Ні це не фонтан” – подумав він трохи спантеличино – “але й залишати шкода… А де ж мій наплечник?..”

І тут його осінило. З чемодана було вийнято бордового кольору плащ-domino, з глибоким капюшоном та гарненьким білим шнурком – поясом, протягненим у шлюфки з вишитими золотом циркулями.

Плаща Віктор якось, при оказії, купив у польському секс шопі, з надією, що все таки колись отримає запрошення до палацу Інни Б. Żądz, на одну з її вечірок.

Купуючи плаща він боявся страшенно. Боявся попалитися. Але польська красуня продавець його не впізнала і змірявши, незацікавленим холодним поглядом, його фігуру, виклала пакунок на ляду.

– “От курвега, пся крев” – ледь не вилаявся тоді Віктор. Але думка про скандал мнєнзинародовий втримала його від вже готових зірватися з язика слів.

– “Добре, що вогненну пентаграму на плаща не встиг віддати вишити…” – майнула думка в пана ґетьмана.

Двері скрипнули і до приміщення увійшла дебела Раїса Максімовна – власниця підвалу.

Доброго дня, пане Вікторе.

О! Доброго дня, доброго дня Раїсо Максимівно, дуже радий Вас бачити.

– Збираєтесь кудись? Я по гроші прийшла

Так. Запросили на Форум Східного Парнерства. А потім ще заїдемо на могилу Рахілії Йосафатівни, вінки покладемо. За три дні буду.

– Та я ж ось бачу, що плаща підготували собі католицького. Гарний плащ. Як на форум то не альо, а вінки класти – то файно буде.

– Так, то дорогий плащ, мені його в Єрусалимі подарували за дуже великі гроші… До речі за гроші не переживайте, за дві години прийде Іринка, то гроші в неї. А там і я повернуся – то Ви помешкання тримайте за нами.

– А де пані Іра?

Пішла на Володимирський за салом.

– Так, сало на Володимирському найкраще в Києві… синка там вашого бачила… А нашо вам стільки того сала? Ось же є – запитала Раїса Максимівна і показала очима на бочку з під шпротів.

Та це не їстивне – то ми поїдемо за два тижні чумацькі вози мазати… ну і попереки один одному – кажуть від такого ноги стрункіші…

– Ти диви!.. то я й собі відріжу шматок – і не чекаючи відповіді Раїса клацнула іспанською викидушкою і відтяла добрий шмат.

– Щоб ти вдавилася, падлюко – подумав Віктор і сказав:

Прошу-прошу Раїсочко Максимівно.

Раїса запхала сало в сумочку і понизивши голос проказала:

Одразу за мною не виходьте, на розі стоїть машина, а біля неї троє піжонів курять.

То й що?

А те, що в машині сидить Катерина.

Яка Катерина!!? – Віктор аж поперхнувся на слові.

Та, що агент, я її впізнала. Кажуть вона тепер Директор Департаменту.

– Тю, а мені шо до Департаменту? Я чистий та шляхетний.

Та то я так сказала… на всякий випадок… Не хочу щоб гроші мої пропали.

– Раїсочко Максимівно, нікуди не пропадуть, Іринка повернеться і Вам віддасть, одразу за два місяці віддасть. Ви ж знаєте, що я ще ні разу не збрехав за все своє життя.

Раїса підійшла до дверей, повернула голову і по жиганськи тихо промовила:

– “Сотрі, Вітя, шоб я тібя нє іскала”.

Потім смачно цьвіркнула слюною в кутик, та вирішивши, що наведені нею аргументи залізні і більш ніж переконливі, вийшла за двері. На вулиці буркнула собі під ніс – “ніщєброд бля” – і посунула за ріг Боричевого Току…

Віктор прислухався на хвильку, потім приспустив штани та зняв косоворітку. Приклавши залишки сала до поясниці, примотав його широким поясом і, так само, приклавши до живота грілку з медом, домотав пояс та запнув його. Знову одів штани і косоворітку та подивися в дзеркало:

– “МГБ не знайде” – промовив задоволений собою.

Поскидавши в полотняну торбинку такі-сякі речі, поклав туди ж сопілку, а зверху обережно поклав кашкета з трояндою…

Потім вийняв з кутка ціпок-посох, провернув ручку і потягнув її на себе. В мерехтінні каганця блиснула холодна сталь стилета.

– “Комсомольці так просто не здаються” – похмуро промовив він і трохи невправно та все ж з’єднав назад дві частини ціпка.

Потім одягнув плащ і окинув, прощаючись, поглядом приміщення, де він прожив останні, не найкращі для себе місяці…

Накинув на голову капюшон, задув каганця, але подумавши, намацав його на столі і поклав в кишеню плаща. Наосліп нащупавши торбинку та посох, пішов до дверей. По дорозі вдарився коліном об ослінчик і сплюнувши в той самий куток, що й Раїса Максімовна вийшов надвір.

Яскраве сонце неприємно різонуло по відвиклих від світла очах. Підперезаний шнурком грубий шерстяний плащ також був не зовсім по погоді…

– “Нічого перетерпимо… і не таке бачили…”

Віктор поважно ступав з торбинкою в одній руці та спираючись на дрючок іншою.

– “Ех, треба було Іринку таки взяти з собою – несла б мені оце зараз рюкзачка…” – подумав Віктор.

Проходячи мимо будівлі недавно збудованого театру тричі перехрестився на фасад і посунув в сторону Пейзажної алеї…

Через вісім годин він вже весело чимчикував лісовою дорогою, десь у Вінницькій області, мріючи про Ґоа та наспівуючи собі ніс:

– “Цигарка, горілка, безбожні дівки…”

…………………………………………….

Далі буде…

Увага, акція!

Уважаемый Гость нашего сайта!

Зайдя на эту ссылку Вас может заинтересовать наши произведения искусств, приобретя которые Вы можете спасти жизнь человека!

Это не простые фотокартины, учасницы проекта побороли страшный диагноз Рак молочной железы и вернулись к активной жизни!!В команде с фотографом были созданы эти шедевры! Мы предлагаем Вашему вниманию эти фотокартины,напечатанные на холсте.Эти картины с особым шармом могут украсить стены Вашего бизнеса,будь то клиника,буть то модный фешн бутик или косметологический салон,или уютная кафешка или шикарная гостиница.Каждая картина это история,это жизнь, это победа над собой и своим страхом перед болезнью. Картины несут позитивную оптимистическую энергию, с их приобретением,Вы получите новый виток развития своего бизнеса, как новая здоровая,на вырученные средства нуждающийся  получит свою дозу волшебного лекарства,благодаря которому он будет жить!!!Средства которые Вы готовы потратить на приобретение этих картин,пойдут на лечение молодого перспективного доктора офтальмолога с Винницы, Дмитрия Яценко который начал свой бой с непростым недугом, с которым с нашей с Вами помощью он обязательно справиться и выйдет победителе!

Увага, акція!

Пропонуємо Вашій увазі, благодійний продаж творів від…

“Посібник для вагітних”. Олена Березовська.

Завдання цієї книжки — допомогти вам подолати ваші переживання, страхи, хвилювання, і спокійно виносити вагітність, не завантажуючи свій організм усіма непотрібними ліками, бо вагітність — не хвороба. Нехай дев’ять місяців незвичайної подорожі принесуть вам чимало дивовижних, радісних відкриттів нового життя, яке зачате у вашому організмі. Це Диво, яке потрібно плекати і берегти, але у стані страху цього не зробиш. Хай вам буде легко на серці в очікуванні малюка у вашому домі! Хай цей непростий шлях завершиться звучанням у вашому житті веселого дитячого сміху!

***

Таке «медикаментозне» налаштування має лише одне серйозну підставу — страх. Страх виникає через незнання, відсутність досвіду, чутки та міфи, почуті від подруг, родичів, колег, знайомих та медичного персоналу, а також по радіо та телебаченню. Інтернет теж заповнений інформацією, яка найчастіше спрямована на продаж «диво-препаратів», бо, якщо ви їх не знайдете і не почнете вживати, то ніщо інше вам не допоможе. І люди ловляться на численну барвисту рекламу, сліпо вірячи в комерційні трюки. Та одне — ставати піддослідним кроликом або морською свинкою і відчувати на собі всі «дивопрепарати», не будучи вагітною, і зовсім інше — вживати їх під час вагітності.

***

Вагітність — не хвороба, хоча й супроводжується певними навантаженнями на жіночий організм, починаючи від фізичних і закінчуючи емоційними, тому не дивно, що норми, характерні для невагітних, часто не можна вважати нормами для вагітних. І саме на не усвідомленні та не знанні цієї відмінності встановлюють чимало помилкових діагнозів і призначають непотрібне лікування.

***

У більшості країн світу лікарі рекомендують вживати 0.4 мг фолієвої кислоти на день жінкам, у яких не було випадків вагітності з вадами розвитку нервової трубки і низкою інших вад плода. Решті, а також тим, хто вживає протиепілептичні (протисудомні) препарати, протипухлинні медикаменти (наприклад метотрексат), доза фолієвої кислоти має бути від 0.8 до 4 мг на день. Жінки, в яких були випадки народження дітей із вадами розвитку нервової трубки (спіна біфіда, наприклад) або втрати вагітності через такі вади, також мають вживати велику дозу (1–4 мг) фолієвої кислоти на день. У більшості аптек пострадянських держав можна знайти фолієву кислоту, одна таблетка якої містить 1 мг. Помилково лікарі кажуть, що жінка має вживати 4 таблетки на день, щоб добова доза склала необхідні 0.4 мг. Якщо вживати 4 таблетки по 1 мг на день, то добова доза буде 4 мг, що вдесятеро більше за потрібну профілактичну дозу.

Я рекомендую жінкам завжди перевіряти дозування таблеток, і коли таблетка містить 1 мг, ділити її навпіл і вживати по половині на день.

***

«Старої плаценти» вагітні бояться як вогню, бо їх направлять до стаціонару, де їх іще сильніше налякають можливою втратою дитини, її відставанням у рості й розвиткові і, звичайно ж, введуть в організм жінки не один літр фізіологічних розчинів разом із іншими ліками. «Омолоджуватимуть» плаценту! Мабуть, багато лікарів гадки не мають, що «омолодження» плаценти є проявом неосвіченості.

***

На жаль, універсальних медичних препаратів, які могли б допомогти лікувати синдром затримки росту плода, не існує, бо причин цієї проблеми багато, а тому лікування завжди індивідуальне. Весь той традиційний арсенал, яким досі користуються лікарі радянської та пострадянської школи (курантил, хофітол і безліч інших препаратів), зовсім неефективні, а є лише даниною старій традиції, проявом догматизму. Що менше завантажувати вагітну лікарськими препаратами, то безпечніше їй та її дитині.

Join the movement for unbreaking news

We accept payments from all over the world Відхилити